Хочу грати!
Ой, заграй же, моя скрипко, на півнебокраю!
«Скрипка грає, серце крає…». А я заспіваю!
Ой, насип же, моя скрипко, та й на серце грані!
Чув про себе, що співають – в голову "уграні"...
От же люди – добровільно ставлять собі грати.
А мене то мало грає! А я хочу грати!
* * *
Кому скрипка – як по жилах звук кишок котячих,
Я на тій лиш хочу грати, що від щастя плаче.
Хочу грати, поки скрипка видає бемолі,
Хочу грати поки є ще трохи каніфолі…
Так заграти, щоб забула хто вона, як зветься,
Так пройняти, щоб дістати до самого серця.
Щоби скрипка не скрипіла, що давно не грана,
Добра хай встає заграва – з вечора до рана!
Признавайся ж, моя пані, світу у коханні!
Бо найкраща в мене скрипка! І я не останній!
* * *
А узяти інший вимір – маю побажання:
Щоби ми у себе вдома були не останні…
Щоби ширились по світу нашими піснями!
Щоб, нарешті, ми заграли! А не грали нами…
Щоби завжди у любові діти нам сміялись –
Щоби всі, хто може грати – грали! А не грались…
Ой, заграй же, моя скрипко, на півнебокраю!
Хто щасливий і веселий – нині всіх вітаю!
31.12.2016
