Геть всі думи сумні!
Я чекала тебе, але марно, напевно,
Зорі тихо світили, осяваючи шлях…
На годинник вже вкотре дивлюся я ревно,
Не прийшов…. Та невже заблукав у світах?
А чи може дорогою іншу ти стрітив,
Більш привабливу, ніжну, та що це я так…
Я у вітру спитаю, чи тебе не помітив?
Він могутній, та дуже не любить зівак.
Та тебе він не бачив, мав справ цілу купу,
Зовсім тихо у відповідь щось прошумів,
Я до місяця в небо простягну свої руки,
Та чомусь він ніяково враз потьмянів.
Відчуває серденько, біда заступає,
А думки розбігаються всі босоніж,
Мої очі туманом сльоза застилає,
Хворобливо все тіло охоплює дріж.
Мабуть сталося щось, невиправне і дике,
Люди злі знов втрутилися десь поміж нас.
Знаю добре я це, адже щастя – дволике
І життя має безліч невинних гримас.
Та якщо це кохання єдине і справжнє,
Наче русла широкі однієї ріки,
Подолає і біди тяжкі, і неправди,
Разом будемо! Геть всі думи сумні!
