Сомельє
Птахи мовчать. Узимку завжди чути тишу сфери.
Лиш місто стоне стугоном коліс.
Ти там… ми десь у спільній атмосфері,
Шукаєм в середмісті «псевдоліс»
Вигладжую дерева в спільномові.
Вони чутливі, тільки доторкнись!
Снить сад задумано, заклято, кольорово,
Ти тільки думай десь про мене, снись…
А хоч забудь, покинь, не мов ні слова!
Сміливо наспаки гординю-брилу зруш!
Іду рівненько і не суплю брови,
Все пам’ятає дивна єдність душ.
І знаєш, пам’ятатиме цю школу,
Я здачі не залишу – все моє.
Нам жити десь, нарощувати кола,
Мій особистий дивний сомельє.
