11.01.2017 22:16
© Вікторія Івченко
Сім Літер Всесвіту
з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»
Воювала постійно ти,
Неню, –
Воюєш тепер…
Опиралася ханській навалі –
Ординці тут нині…
Трощать села твої –
Їхній «фюрер» і досі не вмер;
Він явився Антихристом знову –
З кривавої піни.
Зазирає він хижо і заздрісно
В очі сумні,
Чорні пазурі точить постійно…
Аби не проспати –
Мушу бити на сполох:
«Моя Україна – в огні!
Плаче гірко й невтішно
За сином згорьована Мати».
Його мрії злетілись до неї,
Мов білі птахи…
Б’ються крилами в стелю небесну,
Щоб вище злетіти…
Боже, дай нам Надію і Віру...
Такої снаги,
Щоб здолати Антихриста того–
Правителя Світу.
Ми без Віри загинемо,
З туги за нею помрем…
Залишаймося вірними Долі –
До болю, до крику!
І тоді – може статися так –
Під страшним тягарем
Ми прокинемось, рідна,
Бо нас тут – без ліку.
Нас десятки мільйонів –
Окрилених, мужніх, простих…
Необтяжених підлістю, заздрістю,
Жадібним риком;
Ми готові служити Тобі,
Нам не треба утіх…
Проженемо і хана, й ординців –
Тих нелюдів диких!
***
Хуртовина вляглася…
І – тиша… Біліють сніги…
Діаманти рожево-блакитні
Неонами сяють…
Віддаємо – чи рано, чи пізно –
Останні борги…
Далечінь неозора
Новими надіями манить.
***
Закохалася птаха блакитна
У рідні степи –
Кружеляє над ними…
Не хоче у Безмір летіти!
Не вагайся, о душе,
Не бійся… Ще гірше –
Не спи…
Так влаштований Всесвіт:
У ньому – всього лиш
Сім літер.
