Сон про сад поміж думками
Котрі ночі набридає:
Із страшними пелюстками
В нім нагідка розквітає.
Квітку думаю зірвати,
Та зробити крок не в змозi,
Бо пелюстки сiруватi,
Як пилюка при дорозi.
Далi ще розквiтла квiтка,
Я бiжу туди скорiше –
Й та на колiр як нагiдка,
Тiльки трошечки сiрiша.
Наче в дивному туманi
Все вiд саду i до хати.
Кольори якiсь незнанi:
Сіре, темне й чорнувате.
Сiрий час тече даремно,
Як живу, сама не знаю.
В пелену з туману темну
Сiрi яблука збираю.
А сьогоднi сон приснився,
Що у сад ти мій вернувся:
На квітки стояв, дивився,
До думок моїх всмiхнувся,
Йшов стежиною до мене...
Раптом стало все квiтчасте.
У траву таку зелену
Впало яблуко смугасте.
На веселки променисті
Ми з тобою в сні злетіли,
А з землі квітки барвисті
Пелюстками тріпотіли.
