Монохромні хвилі
До горизонту - хвилі монохромні,
Несходжені стежки, чистенький сніг.
У цьому полі, у полоні втоми
Струшу нарешті пил людських доріг.
Брунатно-чорним ліс веде по краю,
Перерізає річечку навскіс.
Тривожно крук над віттями кружляє –
Чи щось в собі ховає темний ліс?..
Вже краще ліс, вже краще темні хащі,
Вже ліпше горло закує зима…
В рутині міст душа така пропаща,
В рутині міст душа така німа.
Дроти висять понад козацьким полем.
Аж чорно – ген – сплітаються дроти.
Від людства й тут бракує нині волі,
Куди ж тепер від нього утекти?..
