Мені не час...
з рубрики / циклу «кроки»
Невдовзі ніч зійде на землю
Накине на траву печаль
Туман в очах і буйних травах
Птахи десь здалеку кричать.
Стебло травини похилилось
Торкнуло спрагнені вуста
Повіки ледве би відкрились
Кує їх рухи кров густа…
Нестерпний біль так чавить груди
Вогонь легені розрива
Сирий туман їх не остудить
Над хлопом смерть стоїть стара.
Схилилась низько із косою
Нахабно в очі загляда, -
Вставай синок, я за тобою…
Нам час вже йти гайда, гайда.
А він лежить, чи вмер, чи марить,
Але старій так говорить:
Чого прийшла мене кошмарить?
Мені не час, я мушу жить!
У мене є батьки і діти,
Дружина в мене молода!
Не можу їх я сиротити,
Іди куди біжить вода!
Я їх ніколи не покину
Для них на світі мушу жить,
Я їх люблю і Україну,
Я мушу мужньо боронить!
Міцніше стиснув з болю зуби
До рани руку притиска
Пішла стара, все добре буде,
Всміхнулася зоря низька.
Вже скоро ранок, скоро сонце
Брати до наступу підуть
Мене під дубом-охоронцем
Без тями, але все ж знайдуть.
І лікар верне мене світу
Твою долоню я візьму,
І поцілують мене діти
Я їх до себе пригорну!
