Боже ти мій...
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Колимські зошити. Синій зошит»
«Боже ты мой, сколько…»,
«Синяя тетрадь»
Боже ти мій, скільки
Битого в оскілки
Сонця на снігу,
Хто на світу клині
В скатерки перлинні
Загорнув тайгу?
Сплять ведмеді вгріті,
Хутро барви міді
Втиснувши в барліг.
Що зима їм! Спати
Кожен волохатий
До весни заліг.
А зайцям, лисицям
Блиск той не годиться,
Надто ясно скрізь,
Через блиск бентежний
Заєць обережний
Заховався в ліс.
Попетлявши трохи,
Заячі дороги
Нюшить лиска вслід,
Де ліси манливо
Струшують тремтливу
Білу тишу з віт.
Мох олені чинно
Дістають з коліна,
Розгорнувши сніг.
Чий азарт поета
Вишколить естета
Із оленя зміг?
А куріпки в стаді,
Випасові раді,
Забрели в кущі.
Задля маскування
Повдягали зрання
Снігові плащі.
Бач, куріпки ласі
На вівса запаси
В шпарці земляній.
Хитрі на роздоллі,
А курми в неволі
Розгрібали б гній.
У рудої білки
Вистрибів із гілки
Марна суєта.
На подобу кішки,
Та різниця трішки
В якості хвоста.
Глухарі байдужі
До суєт, і в стужі
Їм біди нема.
Дрихнуть між сучками –
Лапи в них крючками
Вп’ялись не дарма.
Все на диво схоже.
Хто ж відчує, Боже,
Барви красоти?
Осягти їх може
Хто ще, світлий Боже, –
Тільки я та Ти.
-
Боже ты мой, сколько
Солнечных осколков
На тугом снегу,
Для кого же нужно
Скатертью жемчужной
Застилать тайгу?
Крепко спят медведи
Цвета темной меди
В глубине берлог.
Меховым, косматым
Нипочем зима-то,
Каждый спать залег.
Зайцам и лисицам
Скатерть не годится,
Слишком ярок блеск,
Слишком блеск тревожен.
Заяц осторожен
И укрылся в лес.
Заячьей дорогой,
Подождав немного,
Поплелась лиса.
Снова молчаливы,
До смерти пугливы
Белые леса.
Достают олени,
Вставши на колени,
Из-под снега мох.
Кто бы, видя это,
Воспитать эстета
Из оленя мог?
Куропаток стадо
Бродит меж кустами,
Пастбище ища.
В целях маскировки
Зимние плутовки
В снеговых плащах.
Куропатки падки
На зерна остатки
И нашли овес.
Губа-то не дура,
Были бы вы куры –
Рыли бы навоз.
Приучилась белка
Презирать безделки,
Слишком занята,
Прыгает, как кошка,
Разница немножко
В качестве хвоста.
И приличья птичьи
Явно безразличны
Спящим глухарям.
Дрыхнут вон на сучьях,
Благо лапы-крючья
Им даны не зря.
Ну, а нынче все же
Кто же видит, Боже,
Краски красоты?
Кто понять их может,
Кто же, светлый Боже, –
Только я да Ты.