Як той герой Мольєра я,
Мов лікар мимоволі,
Не знаю, чи душа моя
Загоїть давні болі.
О, якби пам’ять відійшла,
Я б розуму досаду
Немов сміття спалив дотла,
Додавши в мозку ладу.
Я вчасно б їв, заснути зміг,
Жив чинно, по порядку,
І в білих присмерках нічних
Не спалював лампадку.
А то несуть мені вина
Залитися від туги,
Немов у тім його одна
Розрада в час наруги.
_
Я, как мольеровский герой,
Как лекарь поневоле,
И самого себя порой
Избавлю ли от боли.
О, если б память умерла,
А весь ума остаток,
Как мусор, сжег бы я дотла
И мозг привел в порядок.
Я спал бы ночью, ел бы днем
И жил бы без оглядки,
И в белом сумраке ночном
Не зажигал лампадки.
А то подносят мне вино
Лечить от огорченья,
Как будто в том его одно
Полезное значенье.
