24.02.2017 21:53
Без обмежень
65 views
Rating 5 | 7 users
 © Леся Геник

Не снігом

Замітає не снігом - розпукою,  

замерзають не ноги - сліди. 

За небілою, злою розрухою 

не пісків уже не віднайти. 


Ані цегли чи моцного каменю,  

ані ще не зогнилих дерев. 

Все понищено злісно, розвалено. 

Над проваллями піниться рев. 


А в колисках, підвішених долею 

на старенькі крихкі сволоки,  

діти плачуть, зосталися голими 

на розливах чужої ріки. 


Та немає кому подивитися 

чи прикласти хоча б до грудей. 

З вишиванок обірвано китиці,  

щось важливе обдерто з людей. 


І хтось буде винити хурделицю,  

хтось пожежу, а хтось промовчить. 

Чорна капа над вічністю стелиться. 

В чорну прірву щось вічне летить. 


1.02.17 р. 




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.02.2017 11:19  Тетяна Ільніцька => © 

Важко... 

 26.02.2017 09:56  Тетяна Чорновіл => © 

Тривожне відчуття. Але вірш хороший, тож надіятись будемо на краще. Натхнення Вам і надалі.

 25.02.2017 20:43  Олена Вишневська => © 

Сподобався! 

 24.02.2017 23:59  Панін Олександр Мико... => © 

Хай цілий світ котиться у прірву,
Завжди знайдуться невизнані
Звитяжці,
Які усе врятують.
Не пошкодувавши
власного життя. 

Публікації автора Леся Геник

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо