Мине
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.
І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене
і знов намалювала чорну смугу.
Але відрада є - із хмари сипоне
білезним снігом, бо зима ще нині.
І в душу увійде освяття неземне
й засіє світлом річища полинні.
І я скажу собі - агов, дівице, не
давай себе здолати сірій втомі!
Бо, знаєш, так бува, хтось волю обітне
і відчай оселяється у домі.
А ти його жени, своєї хай не гне
і хай не пеленає в тугу стіни.
Міняється усе, і радісне, й сумне,
і навіть те, що нібито незмінне.
Тож приголуб цю мить, і цей журливий день,
і небо пригорни, нехай не плаче,
бо й біль оцей мине, усе колись мине,
і буде так, що й не було неначе...
14.02.17 р.
