Замело білим снігом...
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Замело білим снігом лапатим стежки і доріжки,
І ми змушені вкотре нові прокладати сліди.
Навмання, манівцями шляхи свої топчемо пішки,
Хоч, буває, не знаєм, для чого ми йдем і куди.
Хтось вже горне для нас он дорогу пряму і широку,
А що пастка в кінці, - так це плата йому за труди.
І по пояс в снігу я стою, ошелешена, збоку,
Куди йти – я не знаю, та знаю – мені не туди!
На узбіччі шляхів загубилася я в заметілі,
А зима – як зима, до людської байдужа біди.
Манускриптом печаль, і тривога – до болю у тілі.
Ну чого ж ти стоїш?! Хоч кудись, та, нарешті – іди!
І я знову піду, крізь хурделицю, холод, замети,
І втішатимусь тим, що не чорні, а білі сліди.
Я не вірю давно вже у те, про що пишуть поети,
Та повірю, що сніг цей – кристали святої води.
Лубни, 25.12.12
.gif "{#}")
...і... - вітаю зі святами Вас, Галино!.gif "{#}")
