Третій болісний сонет

строфи

з Анєнского

Нет, им не суждены краса и просветленье;;
Я повторяю их на память в полусне
І. Анєнский

Ні, їм не сýджена просвітленість красою;

я їх повторюю на пам᾽ять в напівсні,

вони – хвилини рідкі злагоди з собою,

перегорілі на повільному вогні.

Так дорогі мені – туман переді мною

і з нього їх прихід в тривожній тишині,

поява рими блискавичною стрілою:

і мука й зáхват мій, так дорогі мені.

Хто знає, в котре з безпробудного запою

цієї каторги над купою листків,

я духом падав і ридати вже хотів

серед нерівного виснажливого бою;

та я люблю вірші і ця любов росте:

так тільки матір любить нéмічних дітей.