Декаданс осені
На світ спада нічна імла,
Немов покрови...
Тебе до мене привела
Дорога знову
Одпити темряви вина-
Сумного зілля,
Що нас посвячує до дна
В гірке похмілля...
Над попелищем сивий дим...
І знають люди-
Чого домігся, не завжди
З тобою буде...
То наливай кохання жбан-
Останній спомин!..
Нехай майбутнього туман
Серця наповнить
І приховається в серцях
Тепло минуле.
...бажання Мавками в лісах
Нічних заснули,
І ми заснемо назавжди,
Торішнім цвітом
Там, звідки скільки не іди,
Не в змозі вийти
За межі потаєнних кіл,
Що креслить доля,
Повз класи пізнавальних шкіл
Сумні юдолі,
В яких бажання залягли
В тісні пенали,
В яких колись і ми були,
І все пізнали,
З яких ми рано відійшли
У неминуче,
У ті тумани, що колись
і нас розлучать...
Та ми БУЛИ... -ЯК МИ БУЛИ!..-
Шепочуть губи...
То до останньої налий
Сумної згуби.
