Кохай
То дивишся в очі, то погляд ховаєш між хмарами.
Ну хочеш – поплач абощо, ну хочеш – мовчи.
Лише не злякай почуття це тендітне почварами.
Кохаєш? – Кохай. Тихенько. Не можеш – кричи!
Ох, як мені жаль же тебе, моя дівчинко-пташечко!
Змогла б тобі неба дістала, потішити щоб.
Вервечку в кишеньку, в своє фіолетове пальтечко
Й тонкими перстами торкнешся дрібненьких оздоб.
Колись то і я в свої «надцять» була неутішною
І знаю, дитинко, врятує лиш час, то й мовчу.
Любов без взаєму спадає сльозою безгрішною
Й лікується болем беззвуччя людського плачу.
У тебе у серці розквітла маленька трояндочка –
Ти здатна кохати і це золоте відкриття.
Сповзла з-під беретки волосся руденького прядочка…
Живи і кохай, бо нічому нема вороття!
Київ, 03.03.2017
