Срібне Весельце
Мідквел
Івасик-Телесик
І Зміючка-Відьма
Ловив Івасик-Телесик рибку,
Вночі не все видко,
Аж раптом чує, гукає хтось до нього,
До Хлопчика малого:
«Івасику-Телесику, пливи до мене,
На берег зелений,
Це я, Матуся,
Принесла обідати,
Ще й поснідати…
Підпливає Івасик до самого
Берега,
Не чує жодного шереха.
Бачить, що нема на березі нікого,
Ні Матусі, ні Обіду смачного.
Хлопчина на берег із Весельцем виходить,
Головою туди – сюди водить.
Аж тут вискакує з кущів Відьма-Зміючка,
Велика розбійниця і злючка.
«Агов, - кричить, - нарешті тебе спіймала!
Тепер тобі не буде замало!»
А Івасик як торохне Весельцем
Відьму,
Аж запахла вона кислою міддю.
Запалала Злодійка від срібла і щезла,
Неначе крига весіння скресла.
Ось навіщо
Весельце Сріблясте,
Це вам не гілка сучкаста.
Нечисту силу потрібно
Ввічливості навчати,
Але ще
Питань залишається
Багато.
