Китові
Він просить в адміна дозвіл на гру,
Він не хоче вертатись в остобридлий притулок,
Раніше ховався у мушлю, та не зімкнути вже стулок,
І не знайшов в цьому світі місця добру,
Який обважнів через купу нюансів
І за ними він не помітить вгорі,
Що насправді ми всі з народження в грі,
І доля усім знівельовує шанси.
Вона бажає встати сьогодні раніше,
Хвилин десь за сорок до п`ятої,
Вона завжди хотіла з життя накивати п`ятами,
Бо вона не така, як усі, вона - інша.
Бо натерпілась образ через це уже сповна,
І приховала за ними від неї сучасність,
Що насправді ми всі прокидаємось вчасно,
І час всього лише відлік умовний.
І вони виринають на поверхні дахів,
Випускають в повітря з пари клубчасті фонтани
Щоб позбутися страху роз`ятрюють собі старі рани,
І вдають із себе похмурих китів.
Вони вважають, що не піднятися вище за горішній поверх,
І нема що ділити коли наодинці,
Пірнають тоді вони назустріч бруківці,
Так і не взнавши мотивів справжніх китових
