З гірки, схилу слідом заячим
Ангел сходить на стежки.
Не страшний він, не кусається,
А скоріше навпаки.
Людом з вовчою подобою
Травлений за сотні літ,
Сам у сутіні між злобою
Плутає незримий слід.
Я нутром мисливця, з подиху
Відчуваю його скрізь,
В шурхотінні, в тиші поруху,
Що таїть місцевий ліс.
Його сліду таємничого
Від біди не заслоню,
Де й робити йому нічого
Потрапляє в западню.
_
С кочки, с горки лапкой заячьей
Здешний ангел мне махнет.
Он нисколько не кусается,
А совсем наоборот.
Он волчиной – человечиной
Сам напуган на сто лет.
По тропе он ходит вечером
И петлит свой легкий след.
Для моей души охотничьей
Он имеет интерес
Тем, что слишком озабоченно
Изучает здешний лес.
Его лапкой перемечены
Все лесные уголки.
Где и делать ему нечего,
Попадается в силки.
