Не таланить
Не таланить чогось, не таланить
І розпачливе серце болить,
Що не можу я душу розрадить
І замріяне, врешті, звершить.
Мабуть, доля така вже у мене,
Щось величне мені не зробить,
Залишилося звичне й священне -
Україну як матір любить.
І від серця співати їй славу,
І нащадкам її передать,
І Богдана й Мазепу й Полтаву,
І як друзів навчить вибирать.
Може в цьому і є те величне,
Що звершити судилось мені,
Щоб престижним зробилося звичне,
Щоб не згасли життєві вогні.
м. Київ, 01.10.02.
