19.04.2017 18:12
18+
126
    
  - | -  
 © Надія Севастьянова

Мо_ре

Мо_ре

Ти казав: "Поїдемо влітку на море, 

Море спокійне, не знає сліз і не знає горя.

Море, мабуть, не відчувало найболючіші із утрат."

Сонце, воно ж, як сльози, солоне на смак.


Ти казав: "Море заліковує усі рани, 

Воно, наче пес, віддане і ніколи не зрадить

Там ти забудешся, ну хоч на мить".

Сонце, а знаєш як сильно воно щемить?


Ти казав що можна дихати морем

Топити своє горе у сорокапроцентовому алкоголі

Там сонця, неначе гарячого піску у жменях

Сонце, море лише забиває доступ повітря в легені.


Ти казав: "Твої запої тебе колись знищать, 

Зітруть зі світу, наче недописану книжку

Нащо так кріпко топити рими в вині?"

Сонце, а знаєш, як важко на самому дні?


Ти казав: "Лишилися якісь бісові місяці, 

Намалюй же посмішку на своєму лиці, 

Припини гуляти ночами й безбожно пити".

Сонце, в мене у пляшці не алкоголь, а бажання жити.


Ти казав: "Поїдемо на море і защемлять твої рани, 

Я зовсім не знаю тебе, 

Бо знати - то бути. А бути з тобою - невдало.

В твоїх очах надто багато віршів і надто багато горя".

Сонце, поїдемо влітку на море?


Ти казав: "Море зафарбовує мої очі в блакитний

Я дивлюся на тебе, а бачу кінець світу.

Можливо, я помилявся, і море не здатне змити шрами твоїх утрат."

Сонце, то їдемо, так?



14.04.17

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!