Мо_ре
Ти казав: "Поїдемо влітку на море,
Море спокійне, не знає сліз і не знає горя.
Море, мабуть, не відчувало найболючіші із утрат."
Сонце, воно ж, як сльози, солоне на смак.
Ти казав: "Море заліковує усі рани,
Воно, наче пес, віддане і ніколи не зрадить
Там ти забудешся, ну хоч на мить".
Сонце, а знаєш як сильно воно щемить?
Ти казав що можна дихати морем
Топити своє горе у сорокапроцентовому алкоголі
Там сонця, неначе гарячого піску у жменях
Сонце, море лише забиває доступ повітря в легені.
Ти казав: "Твої запої тебе колись знищать,
Зітруть зі світу, наче недописану книжку
Нащо так кріпко топити рими в вині?"
Сонце, а знаєш, як важко на самому дні?
Ти казав: "Лишилися якісь бісові місяці,
Намалюй же посмішку на своєму лиці,
Припини гуляти ночами й безбожно пити".
Сонце, в мене у пляшці не алкоголь, а бажання жити.
Ти казав: "Поїдемо на море і защемлять твої рани,
Я зовсім не знаю тебе,
Бо знати - то бути. А бути з тобою - невдало.
В твоїх очах надто багато віршів і надто багато горя".
Сонце, поїдемо влітку на море?
Ти казав: "Море зафарбовує мої очі в блакитний
Я дивлюся на тебе, а бачу кінець світу.
Можливо, я помилявся, і море не здатне змити шрами твоїх утрат."
Сонце, то їдемо, так?
14.04.17