Вона поверталася в те місто наприкінці квітня...
Вона поверталася в те місто наприкінці квітня
Звісно, коли ж іще потрібно робити такі кроки
Блискучі очі, сукенка літня
За спиною рюкзак.
В ньому пляшка вина і минулі роки.
Вона поверталась назустріч своїм снам
На зустріч північним вітрам і нічним запоям
Усім її чоловікам і жінкам
Поверталася, звісно,
Не могла не повернутися до своїх героїв.
Думала: «Якщо взяти до уваги усі пройдені мною шляхи,
Прожиті мною роки і хвилини,
Певно, так не живуть навіть птахи,
Певно, не витримали б.
Певно б загинули.
Якщо згадати усі мої бісові сни,
Якщо взагалі почати щось згадувати,
Всередині назріває щось на шкалт маленької війни,
То, вже краще взагалі не спати
Або не нагадувати.
Якщо скласти до купи усі мої викурені цигарки,
Комусь би цього запасу вистачило на кілька життів,
Можна було б не помічати шрами на моїй руці,
Можна було б не торкатися б`ючих струмом дротів.»
Вона поверталася в своє місто
Думала: «ну його, подамся у спілку письменників»
В неї літня сукенка, очі огнисті
В неї позаду до біса імен та іменників.
Вона поверталася.
Говорила пошепки: «нехай буде так, нехай знову болить.
Нехай навіть його там знову не буде,
Нехай навіть знову буду безбожно пить.
Нехай, я зможу пережити іще кілька зим.
Зможу не нагадувати сама собі
Зможу спокійно спати.
Пити вино запиваючи чаєм із м’яти.
Стирати шрами, стирати дати
Неначе болем та по живому.
Господи, я не птах, але я прийшла сюди помирати
Господи, благаю, нехай лише окремо від нього.»
15.04.17