Без крил
з рубрики / циклу «Душа Повітрулі»
Я чомусь заблукала у світові,
Переплутала сонце із зорями.
І, сказавши щось втомлено вітрові,
Я летіла над хмарними горами.
Ні, без крил, я не маю з дитинства їх,
Хоч всі сестри народжені з крилами...
На весняній бруківці вигнанець-сніг
Пахнув холодом, скелями й схилами.
Через очі вечірнього неба я
Твої очі уперше забула.
Та й за сотні літ не забуду ім`я,
Так проклята вже я... Повітруля.
