Чорна діра
Витікає життя з-поміж пальців,
Клекочеться кров’ю.
Розпускаються котики на трьохсотлітнім кущі.
Весь цей Всесвіт у змові,
Із смертю душевною в змові –
Не повірить ніхто, хоч на вулицях людям кричи,
Хоч пиши це в новинах, на білих білбордах і шпальтах...
Світ людей не сприйме.
Він байдужий і сірий, як тінь.
Він всі злами душі виллє в регіт, іронію, жарти,
І придушить найменшу з природніх серцевих стремлінь.
Світ безтілий, як віск, і вже ліпить із себе, що хоче.
Він сприймає життя як наївну, захопливу гру.
А ночами Ведмедиця нам зазирає у очі –
Ви куди летите?
У яку свою чорну діру?..
