09.04.2014 12:58

для всіх

270

5 | 5

 © Олена Вишневська

Я… мій дощ… і моя кішка

Пізній вечір... Так випадково –

Я і дощ ляпотить в фіранку:

Повна склянка, і дружнє слово

- Пий,  мрячитиму я до ранку…

У  дзеркАлах кімнатних вікон

Відбивається біль строкатий:

Плаче небо весняним цвітом.

- Лий, я буду його чекати…

- Чом сумуєш?- у бік штовхає.

Я ж – ні слова, вода в долоні.

- Може, краще пригостиш чаєм?

І міцнішим, як ніч-безодня,

Геть без цукру, а можна й солі.

-Ти – дивак…

- Ну, а що ж з тобою?

- Нерви, знаєш, здають поволі,

 І не в дружбі я з головою:

В мене полум’я зводить розум,

Під ребром – муркотить кішка,

Я для неї не пишу й прози,

А вона –  все віршІ, грішна.

- В неї рими – на двох вам стане!

Я ж, неначе дитя в сльози:

- Ні, не хочу… Моє кохання,

Бач, розтоптане на підлозі…

Я її прожену вже, мАбуть…

-          Залиши ще, хоча б на трішки…

Випий, ось у стакані краплі.

Плакав дощ… і моя кішка….

08 квітня 2014 р.