Залізний Чоловік 1
Глава перша – Шпиталь Страшилка-казка
Старша за «Залізного Дровосіка».
Хай не дивують деякі деталі,
Записав майже так, як у дитинстві
У дворі розповідали
Жив собі на світі хоробрий Моряк,
Ходив по усіх океанах, морях,
Глибоководним водолазом був,
Не один корабель підіймав,
Який затонув.
Якось Моряк захворів,
на жаль,
Поклали його у військово-морський
шпиталь.
Моряк старанно лікувався,
За декілька днів виписуватись
збирався.
Заснув міцно-міцно і не почув,
Як Сталевий Чоловік до палати зазирнув,
Постояв на порозі, роздивлявся довкола,
невідомо для якого протоколу;
Усю палату уважно поглядом обвів,
Але не помітив табурет,
із пачкою на ньому сигарет,
Вийшов, двері причинив
І невідомо куди «звалив»,
Ані тобі - «добривечір», ані – «добраніч»,
Мабуть, спати подався, забрався на піч.
А Морячок, як прийшов прокидатись час,
Став скаженим і шаленим нараз.
Він кричав, меблі трощив,
Аж ось табурет випадково схопив –
Відразу сказ його пройшов,
Впустив табурет – сказився ізнов.
Що робити здогадався відразу:
Наступну ніч спав до табурета
прив’язаний.
А вдень до палати зайшла
Жінка дуже стара:
«Вночі до шафи ховайся,
Інакше – начувайся!»
Вночі, коли «пугач на груші свиснув»,
Зайшов, ізнов, Чоловік Залізний.
Ішов поважно, неначе «лапочка»,
За ним тягнувся довгий хвіст,
На кінчику – червона лампочка.
Зачепів Залізний той самий табурет
ненароком,
А табурет впав на лампочку,
А лампочка табурет ударила током,
А Чоловік упав на підлогу.
Забігла у палату старенька убога,
Витягла з шафи Морячка за мундир,
Взяла, так би мовити, «на буксир»:
«Тікаймо, - каже, - світ за очі,
Бо «оце» зараз
на криві ноги скочить!»
Кінець 1 глави.
