Залізний Чоловік 2
Глава 2 Палаючий Кратер Казка - страшилка
Біжать Морячок і Старенька,
Турбується вона про нього,
Наче рідна ненька.
Вибігають на берег скелястий,
Дорогу освітлює Місяць Ясний.
Аж ось – кратер із розпеченою лавою,
Обертається втеча небезпечною забавою.
Чутно позаду кроки залізні -
Переслідувач з гуркотом слідом лізе.
Вибігає Залізна Потвора до самого вулкану,
Гарчить: «Моряче, зараз тебе дістану!»
Моряк стоїть на краєчку кратера,
Адресує Потвору до пекельної матері,
На свій годинник поглядає скоса
лівим оком
(Знайшов годинник
на кораблі затонулому
ненароком.)
Маленька стрілка на цифрі 12 застигає,
А довга стрілка цієї самої цифри добігає.
Стрибнув Чоловік Залізний, мов тигр,
А Старенька його підштовхнула у бік!
Жахливе із лавою смертельне вінчання,
Дикий крик, страхітливе, жахливе гарчання!
«Кінець йому, розчинився він!
Жбурляй услід
Годинником своїм!»
Годинник
лава розпечена ковтнула,
А слідом за ним Стара стрибнула
І дуже швидко її хвиля на скелю повернула!
І більше вона не була стара -
Стояла перед Моряком жінка красива,
Молода, струнка!
«Цей Чоловік – мій рідний син,
Небезпечними науками захопився він,
Ставив досліди,
на собі носив прилади,
Не врятувався від Залізної біди!
Так з’явився Залізний Чоловік,
потворний і злий,
Знищити мріяв цілий світ людський.
Цього годинника йому не вистачало,
Щоб уся Земля беззахисна стала.
Благала його припинити пекельну гру,
Він мене обернув на древню стару!
Міг цей годинник запалити світову війну,
А міг повернути молодість втрачену.»
Аж ось вилітає
із розплаву кольору синього
Дитя маленьке, лагідне і красиве.
«Це – мій синочок, моє малятко,
Ми можемо життя розпочати спочатку!»
Моряк і жінка обмінялись посмішками
І закохались, не коливаючись анітрошки!
Втрьох покинули високу гору,
Втрьох пішли додому,
Посміхалися повсякчас,
Буде усе у них гаразд!
