13.04.2011 14:37

-

1624

4 | 4

 © Тетяна Чорновіл

ПРОКЛЯТТЯ МОЛЬФАРА

Віршована казка

Мольфар — в культурі гуцулів так називають наділену надприродними здібностями людину, на зразок ворожія, чарівника або народного мага. Як вважають місцеві жителі мольфари бувають добрі або злі. Злих ще звуть чаклунами.

Колись давно з нудьги мольфар 

Відбив у чаклуна коханку. 

– Діждешся ти недобрих чар! – 

Кричав чаклун ”рогатий” зранку. 

Прокльони сипав ще і ще, 

Подібно взимку снігопаду, 

Три рази плюнув за плече 

Й мольфару ”поробив на зраду”. 

Ще й пояснив: – Коли якась 

Тебе полюбить хоч краплину, 

Тобі із нею бути зась! 

Її ти зрадиш в ту ж хвилину! 

Хоча… На світі є одна, 

Що зможе чари ті розбити, 

Шукай її, бо лиш вона 

Тобі поверне дар любити. 

Сміявся зло мольфар на те: 

– Та в зрадах я душі не чаю! 

Любов, кохання – то пусте, 

Мольфарські сили з ним втрачаю! 

Знайти єдину? Ні, не слід 

На двох одне ділити горе. 

Чаклун поглянув сумно вслід 

І мольфу викинув у море. 

Ішов мольфар через світи, 

У втіхах скрізь шукав розради, 

І скрізь, де тільки міг пройти, 

Розтрушував невинні зради. 

Ця невеличка – за місток 

Через струмок посеред ночі, 

Та більша – за зізнань ковток, 

За усмішку… За милі очі… 

А ще за те, що про любов 

Багато дуже говорила, 

За милі очі знов і знов… 

За те, що раптом захворіла… 

Чаклун усе те заварив! 

То за яку ж мольфар провину 

Так несподівано зустрів 

Із тисячі жінок єдину?! 

Шалена, пристрасна була, 

Яких бажають чоловіки… 

Та мольфа в морі вир зняла 

І розлучила їх навіки. 

А та – єдина на мільйон? 

Священний лик, душі розрада… 

Також розтанула як сон, 

Всьому вина – мольфара зрада! 

Так-так! Мольфара то вина! 

Та тільки спам‘ятався пізно. 

Благав він, кликав чаклуна, 

Чаклун не чув благань тих, звісно! 

Згадав мольфар про ту одну, 

Що може повернуть кохання 

Й гукнув, нещасний, вдалину: 

– Надіє ти моя остання! 

Зустрів без тебе я біду, 

Що без любові мав спіткати. 

Ти зачекай, до тебе йду! 

Я буду скрізь тебе шукати! 

Пішов мольфар у часу вир 

Відгонить казка давниною, 

Та, кажуть люди, до сих пір 

Хвилює клич його луною. 

Повірте, що в щасливі дні 

Його єдина десь знайдеться, 

І мольфа на морському дні 

Враз на піщинки розпадеться.