Новели
Дві руки – повільно – як дві новели –Ти читаєш уже поміж рядків
Тетяна Винник
Ти запитуєш мене пошепки:
«Чи буде продовження?»
«Роману….
…Книги?»
Я трохи ніяковію,
А потім переходжу на
Напів – оксюморон:
« Знаєш, на моєму мобільному телефоні
Збились налаштування часу –
2079 рік…
А мене тоді певне, що вже не буде,
Та кидатимуться як і досі,
сторч головою
зорі вранці
в збаламучене травнем –пуританином
плесо ставка
І не так від щасливого не кохання,
Як від того, що є ніщо постійне
І треба загорятись темрявою…»
І тут – чотири рядки без напів -оксюморона:
Трава теж не проростатиме двічі
На одному й тому ж клаптику землі
Бо випиває її коріння спраглий хронос
Бо земля гойдає…
жорстоку ніжність
лагідний біль
і нас обох
збудить колисковою
тихий грім
і лунка тиша…
якщо хочеш побачити світанок на заході
то я, звісно, напишу тобі дві новели
я писатиму їх дев’ятьма пальцями
о. ця бадьора втома
а мені – досвідчено
звично…
чеканю літери і слова
до крапки –
до відчуття
коли на гроні бузку знаходиш трьохпелюстя
торкаєшся його великим - вказівним пальцями
і...
29 травня 2017 року 22:43 год.
