Буття
1. Створення світу
А світ був темрява одвічна,
Земля порожня і пуста.
І Бог сказав: “Хай буде світло!”
І світло першим днем назвав.
І вечір був, а згодом ранок –
Досіль незвідана краса!
І Бог сказав: “Хай твердь настане!”-
Створив Всевишній небеса.
На третій день створив Бог землю,
Зібравши води у моря.
І сталось так ненадаремно –
Зросли дерева, ярина…
Подбав Господь і про світила –
Про Сонце, Місяць і Зірки, -
Щоб день від ночі відділили,
Могли лічити ми роки.
І був день пятий – день плодючий:
Створив Бог рибу і птахи,
Створив худобу і плазуюче...
Присів й задумався таки.
І був день шостий, особливий –
Господь людину сотворив,
Благословив все шанобливо
І вірив – добре учинив.
І відпочив на день Він сьомий,
(Був задоволений вельми).
І освятив із свого трону
У праці створені плоди.
2. В Едемськім раю
Де Тигр-ріка, і там Єфрат,
Між ними ріс Едемський сад.
Адам там гордо походжав,
Усе живе іменував.
Нарік він птаство, звірину
Та мав зажуру лиш одну:
Самотнім в раю був Адам,
За всім доглянути мав сам.
Господь вловив сумний цей тон,
Післав Адаму міцний сон.
Бажав Адаму Він добра,
Створивши жінку із ребра.
Сказав Адам: "Ти – кість моя.
З тобою буду завжди я.
Батьків покине чоловік
І до жони піде навік!".
І були голоми обоє.
Та наготи вони такої
В Едемськім раю не встидались, -
Хоча любились – не кохались.
Проте Адам застерігав,
Що Бог йому не раз казав:
"Не їж із древа пізнання, -
Уникнеш з раю вигнання!".
3.Прабатьківський гріх
Та хитрий змій, що в раю жив,
Якось до жінки говорив:
"Заборонив Бог плід той рвати,
Щоб не могли ви Світ пізнати!".
Спокуса жінку таки взяла,
Адаму також плід той дала…
І раптом очі завстидались:
Вони в грісі таки пізнались.
І зшили фігові листки,
Як в дім, сховались в пелюстки.
А Бог тим часом Раєм йшов,
Та в нім Адама не знайшов.
4. Божий присуд і обітниця Спасителя
І був здивований Господь:
"Де ти, Адаме? Та виходь!".
Адам же Богові так клявсь:
"Почув Твій голос – і злякавсь!
Бо я нагий отут стою…".
"Чи ти не їв плодів з Раю?..".
"Вину постав ту, Боже, їй!
Її ж намовив хитрий змій…".
І Бог до змія так сказав:
"Щоб ти на черві плазував!
І порох їстимеш всі дні!
В проклятті житимеш, в огні!
Між вами створю я напругу:
Постійно будете наругу
Один ви одному чинити –
Ти – змію голову трощити,
А змій вас жалити у п`яти…
А жінці мушу ще сказати:
Помножу в родах твої болі,
Не дам тобі я більше волі,
Бо муж твій буде панувати,
Тобі ж його рабою стати!".
Сказав Адаму Бог таке:
"Що не послухав ти, - за те
Нехай земля буде проклята!
Ти ж з неї мусиш споживати
Осот, тернину польову..
Я з тебе сто потів зіллю,
Допоки хліб ти свій достанеш…
А згодом сам землею станеш.
Бо взятий ти колись з землі,
То в порох вернешся у ній!".
5. Вигнання з Едемського раю
Назвав Адам ту жінку Єва,
Цебто - "життя, жива, життєва".
Господь обох їх зодягнув.
І тут Адам усе збагнув…
Прогнав Господь людей із раю –
Нехай ту землю доглядають,
З якої взятий був Адам,
Й колись ввійде у неї сам.
На схід від Раю Херувима
Поставив Бог перед дверима,
Щоб полум’яним він мечем
Завжди беріг вхід від нікчем.
І обертався меч навколо,
Щоб не хотілось більш ніколи
Людині в дереві життя
Знайти без Бога майбуття.