Мelancolía
Сутінкове
У самому собі зневіра,
Це притаманне багатьом,
Сад спорожнів, а ще учора
Був переповнений життям.
Світ раптом невеселим став,
Міцніє декадентський струм,
Холодний вітер нищить сміх,
Закручує у смерчі пил.
Здалеку щось недобре суне,
Вже не веселе, не п’янке,
Зелене листя, небо синє –
Все пощезало на віки.
А сонця посмішка остання
Сповзає сумно з підвіконня.
