Вірність
Своє кохання я виню,
Хіба ж ти винна, що страждаю,
Торкнувшись серцем до вогню?
Я не зумів тебе спалити
В обіймах щирих і палких,
І не зумів тобі простити
Брутальних задумів чужих…
Я долю бачив в днях щасливих,
Але раптово в мрії-сни
Зима ввірвалася зрадливо
І погасила світлячки…
І випив трунку я останок:
“Ти більш до мене не приходь!”
І ти пішла в зимовий ранок…
О, ні не ти – а тільки плоть,
А ти зосталася зі мною,
В моєму світі, в моїх снах:
Завжди жаданою, святою…
Звабливий усміх на устах -
Тебе такою знав і знаю -
Твоєї плоті не люблю,
Я ту, зі снів, тепер кохаю
І їй я вірність бережу!