З світів, вкраїнці, поверніться...
Чума нас голодом морила,
Орда топтала стиглий лан,
І у сибіри нас гонила,
І душу рвав чужинець-пан.
В кайданах Ненька знемагала,
Їй син не міг допомогти…
І доля з розпачу нас гнала
Шукати щастя у світи…
Звели заможні ми держави,
Та, посивівши в чужині,
Усе віддали б за свій славень
Й садок вишневий хоч у сні…
І сад розцвів, як ласка Божа:
В пориві збулись ми ганьби,
І для нащадків день погожий
Відвоювали у пітьми.
…Чому, скажи, святий пророче:
Вже в вольній, новій ми сім’ї, -
А син боротися не хоче,
Шукає щастя в чужині?
Знов Ненька плаче та ридає:
У рідній хаті сирота, -
Дочка в європах пропадає,
Онук без батька підроста.
Нівечать душі наші, мову,
Ми ж терпимо та й терпимо,
А яничари знову й знову
Нове кують на нас ярмо…
Лиха нас доля розкидала
За океани, у світи…
То як же, браття, нам з’єднатись
І Україну вберегти?
З світів, вкраїнці, поверніться,
Вклякніть на батьківський поріг.
Брати і сестри, обніміться:
На цій землі наш оберіг!
Не будьмо блудними синами,
Разом збудуймо рідний дім,
Щоби гордилась Ненька нами,
Сміялось щастя вічно в нім!
О, Боже, дай нам, грішним, сили
Здобути єдність в боротьбі,
Щоб вольну волю освятили
Хоча б синам, як не собі!