Моя Україно
Перші кроки
Моя Україно, мій краю пісенний,
Моя Батьківщино – мій краю злиденний
Я гордий із цього, що звусь українцем,
Чому ж тоді люди тікають до німців?
Тікають в Америку і в Аргентину,
Чому Україно, ти їх не зупиниш?
Чому не зупиниш потік емігрантів?
Чому не даси їм роботу й гарантій?
Щоб були всі дома й робили на себе,
Щоб завжди все мали й на власні потреби
Чому в нас розруха, й всі так бідуєм?
Моя Україно, ми ж ні з ким не воюєм!!!
На голови наші не сипляться бомби -
Чому ж зупинились мартени й домни?!
І фабрики наші, також і заводи.
Чому не працюють, не мають вигоди?!
Хто відповість нам на ці запитання?
Та не хоче ніхто, скрізь відверте мовчання.
Моя Україна – мій край неозорий
Чому не збираєш, не сієш, не ореш?
Тут щось не так і що трапилось з нами?
Чому так поля заросли бур’янами?
Земля Українська – годувальниця наша,
Була ти колись, як добробуту чаша.
Годувала всіх нас, і ще й трохи сусідів,
Так що ж це з тобою, хто ж тебе зненавидів?
Тебе домагалась орда половецька,
І кримські хани й султани турецькі,
Тебе боронили сини України,
Ти жива піднімалась, із любої руїни
Так чому ж ти тепер вся така запустіла,
Заросла бур’янами, геть уся здичавіла?
Хто відповість нам на ці запитання?
Та не хоче ніхто! Лиш відверте мовчання.
Село моє рідне – моя Батьківщино,
Ти геть запустіло – ти йдеш до загину,
Старі повмирали, а молодь втікає,
А що ж тут робити? – Роботи ж немає
Якщо ми поглянем на карту Вкраїни
Із сіл, що були – вже нема й половини
А як же з землею, а як же з полями ?
Не будемо з хлібом, - будемо з бур’янами
Хто відповість нам на ці запитання?
Та не буде ніхто, Буде тихе мовчання.
А ви, депутати Верховної Ради
Спілкуйтесь з народом, шукайте поради,
Як вийти всім нам із глибокої прірви,
Ви ж слуги народу, ви слуги довіри
А може, для того ми вас вибирали,
Щоб в залі засідань ви штани протирали?
І все вам щось мало і завжди гризетесь,
Боже, коли ви вже всі наїстетесь?
У жодній державі нема привілеїв,
Таких, як у нас, для «народних плебеїв»
І хто б він не був, і в любому їх блоці
І закони й правда - все на їхньому боці
Вони ж ті закони для себе й створили,
Щоб їм не мішали, щоб могли – те й робили
Прибирали до рук своїх все, що хотіли,
Хіба не від цього ми так зубожіли?
Мільйони людей розбрелися по світі
У пошуках щастя, бо маємо діти
Хіба це нормально, - всі мали у світі,
Залишивши вдома стареньких і діти?
Хіба ж нам не встидно перед самим тим світом,
В котрій ще державі без матерів діти?!!
Хто ж відповість нам на ці запитання?
Та, напевне, ніхто. Буде тихе мовчання.
Brescia (BS) ITALIA, 04.01.2011
