Я вірю в тебе, рідна Україно!
О, Україно, скільки ж ти терпіла
Страждань, знущань минувших поколінь!
Але я знаю, що лиш в наших силах
Підняти рідну неньку із колін.
Не буде більше війн і битв кривавих,
І ворога не буде на землі,
З якої ми життя своє черпаєм,
Немов із дна перлини золоті.
І не обпалить вже вогонь ті душі,
Що віддано молилися тобі.
І не розвіє вітер в темнім лузі
Той крик свободи й мрії голубі.
Ніхто не закує нас у кайдани!
Наш дух такий незламний і живий,
Ніхто не знищить пісню нездоланну,
Яку в саду співають солов’ї.
І в небі сонце засія ясніше,
Запахне тонко у повітрі мед,
І задзвенить над нами голосніше
Те слово, що сказав Франко-поет.
Я вірю в тебе, рідна Україно,
У силу твоїх дочок і синів!
Моя душа ніколи не покине,
Все те, що нам Шевченко заповів!
