Емігранти
Перші кроки
Онук наш маленький – хлопчина допитливий.
І завжди він щось хоче знати
Нове щось почує – і зразу розпитує.
Діду, скажи, хто такі емігранти?
Як пояснити малій ще дитині,
Що і дід емігрант, та не завжди ним був,
І тому я не вдома, і тому я на чужині,
Рідний край я покинув, в чужий світ я відбув
Емігрант – звучить як прокляття народу,
Що в силу обставин покидають свій край,
Щоб роботу знайти, проміняти на свободу,
І прощай Батьківщино, і родино прощай.
Емігранти в серцях своїх завжди носили,
Весь той смуток і біль за сім’ї за дім
І де б ми не були і що б там не робили,
Всі думками ми там, у краю дорогім.
Емігранти – це люди, завжди нижчого сорту,
І завжди так було, і завжди так буде.
А якщо повезло і знайшов ти роботу,
Лиш щоб був ти здоровий, тебе щастя знайде
Емігранти – це люди, які завше хотіли,
Жити в ріднім краю і ростити дітей.
А робіт не було, в злиднях жить не зуміли.
Бо наш звичай один – щоб було, як в людей.
Емігранти – це люди, і завзяті й умілі,
Це є люди таланту, і душі і добра
Та на жаль, в Україні вже для них нема діла,
А зробіть - щоб було і давно вже пора.
Емігранти – це люди, молоді і трудящі,
Котрим довго ще жить й будувати свій край
Та всі вдома були без робіт і пропащі,
Вибір був в них один - Батьківщино, прощай!
Емігранти – це люди, яких вдома чекають,
Рідні раді звісткам із далеких країн
Діти вчуться, ростуть, адже їм помагають,
Допомога відчутня, для всіх наших родин
Емігранти – це люди, які щось заробляють,
І всі гроші- в свій край, для рідні і дітей.
В банк швейцарський не йдуть, там рахунків не мають,
Всі в державі будуть, це ж на благо людей.
Емігранти – це слово із глибоким корінням,
Воно довго живе й гнітить нас весь час
Ще з часів диких орд половецького півдня
Людей в рабство гнали, полювали на нас.
Не дай бог, в ті часи бути тим емігрантом,
Це ж не те, що тепер, - сам поїхав у світ
Розбивали сім`ю, брат не бачився з братом,
Довго в нас панував ворогів тяжкий гніт.
Емігранти - це слово є важке й болюче,
Орди звезли з землі, як досвітній туман
Другий ворог прийшов, мігрувати нас змусив
Яничари турецькі, і татар кримських хан.
Емігранти – це слово, що завжди було з нами,
І як мість Петра, збудували в багні
Тисячі нас було, - ми були козаками,
Й тихо гинули там, не в бою, не в війні.
Емігранти – це слово, що вбивало внас віру,
Бо в тридцяті роки народився ГУЛАГ
Люди гинули скрізь, в Соловках і в Сибіру,
Це система «совіцька» породила такий жах.
Емігранти – це слово, що навіває холод.
Наш народ постраждав в таборах і в війні
Скільки ж нас полягло в тридцять третьому в голод,
А в війну полягло - нас мільйони в землі.
Емігранти - це слово полюбив «батько» Сталін,
І народ зривав із насаджених місць
Українець, поляк і наш кримський татарин,
Ми були вороги? – хто ж за це, відповість?
Емігранти – це слово не було нам до втіхи ,
Будували десь щось, з тюрем гнали народ
Зеки рили канал, перекривали нам ріки,
За черству пайку хліба будували завод.
Емігранти - це слово нас мабуть не покине,
Скільки часу сплило і змінився як світ,
Ми вже вільні тепер, не в союзі єдинім,
А мігруєм ще більш, бо добавилось бід.
Емігранти - це слово і страждань і надії,
Може зміниться щось і наступить той час,
Прийде щастя в наш дім і здійсняться всі мрії,
Ми діждемось його, воно прийде до нас.
Brescia (BS) ITALIA, 12.01.2011