Стражденне
Ти знов із снів прийшла до мене,
Тобою кожну мить живу,
Моє кохання незбагненне.
Я мить навік благословлю,
Що поєднала нас з тобою
В обійми кинувши вогню,
Заливши жар сердець грозою…
Та вірність - в муках сил набралась…
Затамувавши біль в очах,
Беріг любов не ради шалу -
Любив, як небо любить птах.
…І знов моливсь до Афродіти,
Щоб повернула хоч у снах
Тебе, страждання, наше літо…
*
Тебе я вистраждав до болю,
На більше сили не зберіг…
Тепер у снах плекаю долю,
Кохання мого оберіг.