19.07.2017 10:13
© Григорій Кравцов
Словобрази
з рубрики / циклу «Лірика»
Як часто-густо ми просто говоримо,
Іноді навіть не знаєм що кажемо.
Мабуть не дізнаємось що ж то ми робимо
Поки в землю кістками не ляжемо.
Навіщо говорим про те що не трапилось?
Буцімто те щось було десь в минулому,
Тим самим вбиваючи мрію здавалося б,
Ту, що могла б бути долею милою.
Часи вже не ті, коли сказано-зроблено,
Більше тріпаємось ніж намагаємось.
Кого і за що було нами пригноблено,
Зрозуміти не вміємо, й вже де там розкаятись.
Говорим лиш так, як самі того хочемо,
Егоїстично, й нітрохи не знічено.
Почути ж, прислухатись, – навіть не хочемо,
Рубаєм сокирою: "Розмову закінчено!"
Усе намагаюсь надії не втративши
Бути почутим і навіть побаченим,
І випадково хоч чимось образивши
Я сподіваюсь бути пробаченим.
Місто Вишневе, 15 серпня 2011 р.