Сьогодні ми ідемо в бій! 

Могутній наш і рівний стрій, 

Чекає мовчазно наказ. 

Лиш командира рвучкість фраз: 

- На «караван»!... Останній раз!!! - 

Зриває тишу на майдані. 

Слова ці можуть буть останні 

Для мене, іншого солдата… 

Холодний відблиск автомата, 

Та дерзке полум’я в очах – 

Нема вагань, відсутній страх! 

І лиш здуття яремних вен… 

Бере літак на ліво крен: 

- Десант – завжди! Десант – у бій! 

Крок в ніч, а далі «затяжний» - 

Скрутило шовковисті стропи 

У косу кралі Пенелопи! 

Сяйнув між зорями штик-ніж, 

А в мозку билось: - Ріж вже! Ріж!.. 

Смикнув під руки запасний, 

Аж м’яз звело: – Гаразд живий! 

Та із землі немов мара, 

У небо мчать вже «трассера», 

Джмелями десантуру жалять. 

Зі скелі, ДеШеКа в нас валять… 

Удар в підошву, є земля! 

Ще мить і автомат стріля, 

Плює свинцем у темінь ночі… 

Та мозок вірити не хоче: 

- Здали десант синам Пророка?! 

Приціл розпривсь. Ох сліз морока! 

Секунда, й крига у очах, 

Вагання геть! До дідька страх! 

Не обговорюють наказ! 

- Цей «караван» - останній раз!!! 

А з ліва в гору смолоскип, 

Із щебня вибитого, гриб 

Накрив мене немов намет. 

- В десятку б’є гранатомет!- 

Подумав і втонув в тумані. 

Ще вихаркнув слова останні 

З кровиною яремних вен: 

- Здали десант! …за суверен!!!