Вона заплітала волосся у житі
І квіти збирала у полі.
І квіточку кожну вплітала до миті
Кохання чи злої недолі.
Осяяло сонце ліси й полонини,
Даруючи теплі обійми.
Розвій же свій смуток журливої днини
Забудь свої внутрішні війни.
Серце нещасне невпинно стучало
В гірку до оскоми годину,
Тихо співаючи, ти доплітала
В волосся листочки полину.
Як пристрасть палючу в душі своїй мала,
Хмільної любові достатку -
Вогняні пелюстки тихенько вплітала
Червоно-гарячого маку.
Дівча моє миле, і що б там не сталось,
Завжди могло бути і гірше.
Лиш богу відомо, як доля би склалась,
В сімнадцять чорнобиль не стрівши.
Київ, 3.02.2017
