26.07.2017 19:57
для всіх
168
    
  5 | 5  
 © Богдан Дєдок

Вона заплітала волосся у житі

Вона заплітала волосся у житі 

І квіти збирала у полі. 

І квіточку кожну вплітала до миті 

Кохання чи злої недолі. 


Осяяло сонце ліси й полонини,  

Даруючи теплі обійми. 

Розвій же свій смуток журливої днини 

Забудь свої внутрішні війни. 


Серце нещасне невпинно стучало 

В гірку до оскоми годину,  

Тихо співаючи, ти доплітала 

В волосся листочки полину. 


Як пристрасть палючу в душі своїй мала,  

Хмільної любові достатку - 

Вогняні пелюстки тихенько вплітала 

Червоно-гарячого маку. 


Дівча моє миле, і що б там не сталось,  

Завжди могло бути і гірше. 

Лиш богу відомо, як доля би склалась,  

В сімнадцять чорнобиль не стрівши. 



Київ, 3.02.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.07.2017 10:15  © ... => Артюх Леся Вікторівна 

дякую вам за відгук)

 27.07.2017 09:09  Артюх Леся Вікторівна => © 

люблю вірші, де згадується поле. Його квіти, трави й колоски - найкращі ліки для душі. Дякую.

 26.07.2017 21:33  Надія Крайнюк => © 

Прекрасна лірика. Дякую!

 26.07.2017 21:16  Каранда Галина => © 

давненько Вас не було!)
а щодо долі - то да... не вгадаєш, що на краще, що на гірше... навіть постфактум не всі ситуації такі очевидні, як програти в карти білет на Титанік...
Чорнобиль розвернув усі долі, явно чи неявно. Так як і нинішня війна.
вірш хороший.
тільки доведіть мені правомірність слова "стучало"... )))