21.04.2011 09:54
-
375
    
  4 | 6  
 © Наталка Янушевич

Визнання

На волю пробиваються вірші

І стомлено торкаються паперу.

От тільки час знайду і запишу,

А він ще довго їм не дасть померти.


Я так шукала, хто б позичив слух,

З усього міг хоч краплю зрозуміти.

Та визнав той, хто серцем не оглух.

І визнання, а треба заслужити.


Воно прийде, але мені дарма.

І з’явиться, та я вже буду інша.

У тому вимірі, там визнання нема,

Де в глибині моїй беруться вірші.


Та що так перейматись тим життям?

Пробути можна - і не зрозуміти.

Змінити серце до невпізнання

Й буття від небуття не відрізнити.


Не мучитись, не плакать, не страждать.

(А я ще визнання від них хотіла!)

Лише для серця вірші можуть дать.

А їм – пусте. Вони живуть для тіла.



Дрогобич, 2006?

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.04.2011 13:28   

Дякую.

 22.04.2011 12:11  Микола Чат => © 

Стривожили до глибини душі,

Чуттєві, ці глибокі й щирі вірші!!!

А те, що Zorro квакає в кущі,

То просто "жаба" - мабуть його гірші.

 21.04.2011 15:11  Zorro => © 

Інколи рима слабка, інколи розмір. Але загалом думка вірша дуже гарна. Тому 4.