Затемнення
Розпечене лезо так легко проходить крізь шкіру.
ГАряче .
Наче з середини хтось омиває тебе кипятком,
якби не знав що то сталюка,
блаженство було би повним.
А так, маленький здогад народжує страх,
плекає, пестить його,
мов малу дитину.
А він росте, як грозова хмара,
закриває собою горизонт,
останню кванту світла...
Гримить.
З неба падають каміння.
Поодинокі, величезні,
вдараючись розколюються на щебінь,
на безліч сказаних, використаних і забутих,
беззмістовних слів.
І до-поки лезо намагатиметься стати одним цілим з моїм тілом,
я збиратиму щебінь,
змішуючи його з кровю,
і суміш цю - заливатиму у форми,
правильні форми.
Може хтось, колись, з блоків отих складе піраміду?...
Добре, що лезо гостре,
вийде із тіла ніжно.