Ранок

Мокрий асфальт, сивий туман… 

І сонячне проміння побивається крізь хмари. 

А запах свіжих квітів, мов дурман,  

Що розкидає всюди свої чари. 

Краплина ранішня скотилась на листок, 

Далеко десь, в траві, подався голос птаха. 

Світанок дихає ковточок за ковтком, 

Він немовлятко-син нічного мага. 

Жасмин протер росою очі,  

Він розкидає всюди білий цвіт. 

Вже не залишилось і сліду ночі, 

Вона втекла кудись у інший світ. 

А тепле сонце світлом захопило небо, 

Прогнало хмари й стало царювать,  

Смугастою дорога стала, ніби зебра. 

Туман стомився й тихо пішов спать. 

Життя лунає голосом струмочка, 

Воно панує в кожному стеблі,  

В зернинах того запашного колосочка, 

Що в темряві нічній лише зміцнів. 

Цей ранок лиш один єдиний в світі. 

А літечок більш не побачиш ти таких. 

То ж насолоджуйся, поки все в цвіті, 

І як прийде зима, не будеш ти сумний. 

Бо оживе у пам’яті той аромат, 

Згадається ванільне небо ранку, 

Із сонечком на дні калюж каскад, 

Що завжди мають дивовижні рамки.