Осіння злива розтинає груди
Осіння злива розтинає груди...
Виймає серце і пускає вниз.
За теплим сном спішать пожовклі люди,
І чистий птах злітає в сіру вись.
Я закладусь на вічність з білим світом,
Бо тільки зараз серце замовчить.
Я задихаюсь вижовклим повітрям,
А осінь плаче, ніби їй болить.
І наче дощ не чув людських законів,
Намалював безодні, як творець.
Виходить осінь у чужій короні —
В короні всіх зневірених сердець.
Осіння злива розтинає груди...
Виймає серце і пускає вниз.
За теплим сном спішать пожовклі люди,
І чистий птах злітає в сіру вись.
