Доки?
з рубрики / циклу «ми»
Ковзають лезом по серцю не щирі слова.
Відчаєм падають ніц, ніби крові краплини.
Мова моя ніби ніч, - не жива.
Очі їдять розпачу сиві сльозини.
Скільки ще мушу терпіти цю муку і біль?
Скільки ти будеш мене, як колиску хитати?!
Душу з`їда твоя нехта, як сіль.
Звідки мені на порятунок чекати?
Сіпаєш нерви неначе ляльки ляльковод.
То до небес піднесеш, то у прірву кидаєш.
Може не знаєш других насолод?
Серце з грудей раз-по-разу вириваєш!