Колись ходила по Землі Любов

Колись ходила по Землі любов, 

Тихенько стукала вона у двері, 

І тим, хто їй притулок надавав, 

Лишала часточку тепла свого в оселі.

Вона б ще довго мандрувала по Землі, 

Ще так хотіла душі зігрівати, 

Та привела її стежина

На край села, до однієї хати:

Великий двір, собаки-сторожі

Зчинили гавкіт, і господар з хати

Побачив постать дивну із вікна, 

Чого їй треба, вийшов запитати.

Жебрацький одяг, стомлена хода, 

І тільки голос - тихий і приємний:

"Будь-ласка, мені б їжі і води, 

А ще, - нічліг, бо вже на дворі вечір темний".

Почув це чоловік і закричав:

"Немає, я не дам Тобі нічого, 

Йди геть!" - і з двору він Любов прогнав, 

Вона ж пішла собі від нього.

Із того часу більше не ходила по Землі, 

Образи людям так і не простила, 

Але у душах добрих і відкритих 

Частиночку себе все ж залишила.