Проводжала мати сина...
Живими.
Проводжала мати сина в далеку дорогу,
Не ховала сліз пекучих і свою тривогу.
Проводжала, молилася і благословляла,
Та просила Божу Матір, щоб охороняла.
Обійнявшись, попрощались. Розійшлись стежини.
Пішов хлопець здобувати волю України.
Сіла мати край віконця й тихо заспівала:
"Чом ти, Вóйна триклятая, долю поламала?..."
Полилися Чорним лісом монастирські дзвони!
Освятили свою зброю повстанські загони!
І пішли у бій кривавий - землю боронити,
За Вкраїну, рідну неньку, кров свою пролити!
Зазвучали шаблі дзвінко, заревли гармати
І повстанські кулемети взялися співати!
Відіграли, та й затихли... Лиш одна зозуля,
Не кувала - рахувала партизанські кулі...
Виглядала мати сина з ночі і до ночі.
Вицвіли від сліз, гарячі материнські очі,
Провалилась хата біла, витрухли пороги.
Не діждала мати сина з дальньої дороги.
м. Вишневе, Осінь 2011р
