26.04.2011 12:30
-
408
    
  1 | 1  
 © Наталка Янушевич

Коли мені буде вісімдесят, 

(Бабуня – яблуко печене), 

Я так облечу, як осінній сад, 

Затихну без туги і щему. 

Я вже надивилась, я так нажилась 

На білім, побіленім світі, 

Я щось, та зробила, 

А щось не змогла, 

А щось відпустила за вітром. 

На теплому сонці, немов уві сні, 

Я спомином стану для плоду. 

Дерева-бо білять лише навесні, 

А осінь – пора для відходу. 



Дрогобич, 2011

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.04.2011 08:49  Наталка Янушевич => © 

Я нікуди не йду. Просто за мить уявила, що це було б легко - отак. Без жодного песимізму чи тіні смутку.

Дякую за хвилювання.

 28.04.2011 00:59  Антоніна Чернишенко => © 

Куди це ви Наталю, відійти хочете, ще рано, хто ж буде такі гарні вірші писати

 27.04.2011 23:56  © ... => Толік Панасюк 

Тут без хандри, просто так би тихо відійти. Це ж добре.

 27.04.2011 22:54  Толік Панасюк 

Хіба весною думають про осінь,
Хіба світанок за упокій співає.
Хандра мине, скажи їй, досить.
Бабуся й та у землю щось саджає.