Я лишаю неспокій
Я лишаю неспокій у теплих закутках дому
І втікаю до міста, де дощ одягає дахи.
Як же легко на серці - лишати задихану втому
І летіти туди, де літають безкрилі птахи.
Я готова любити, я вітер буду чекати,
Коли скину нарешті маску очей чужу.
Як же легко на серці... Ніколи не втомлюсь тікати.
Мене ж осінь зустріне. Я казку їй розкажу.
Де пухнасті долини ще швами колій порізані,
Де насправді байдуже, хто ще пам`ятає мене...
Я і осінь, і вічність малюю легкими ескізами,
Поки листя дерев наливають по вінця вогнем.