Не дотримали вічність
з рубрики / циклу «Знову»
Помовчу кілька років. Скажу, що змогла.
Небо синім стеклося від тіні й вина.
Білим світом вляглося усе до зими.
Всі серця ще живі, але тільки не ми.
Берегли власні душі... згубили у снах.
Воскрешали надію... погасла весна.
Я трималась за прірву, допоки могла.
Мої руки змастила чорна смола.
Помовчу кілька років. А раптом мине?
Раптом серце затихне, погасне з вогнем?
Розбиваються вікна в поклоні зими.
Всі дотримали вічність, та тільки не ми.