TRAGICI AMOR
з рубрики / циклу «Віддаючи шану майдану»
Она жила обычно, как и все,
Работала в Луганске медсестрою,
Крутилась тихо жизни карусель,
И как-то всё плыло само собою:
Подруги, чай, дежурства по ночам,
Себя порой обрадовать обновкой...
Роман случайный с молодым врачом,
Не радовал, да прекратить неловко.
И тут на помощь ринул интернет.
Нашла себе по переписке друга.
И смыслом вдруг наполнился весь свет.
И хоровод надежд летал по кругу...
-
ВІН У ХМЕЛЬНИЦЬКУ СЛЮСАРЕМ РОБИВ,
МАВ КОЛО ТРАСИ "С Т О" Й КАФЕШКУ..
ЛИШИЛА ЖІНКА..НАЧЕ Б І НЕ ПИВ,
І ПО НОЧАМ ІЗ ДРУЗЯМИ НЕ ВЕШТАВ.
ТА ВСЕ Ж НА ЧОМУСЬ ДВОЄ НЕ ЗІЙШЛИСЬ,
ВОНА ПІШЛА, ПОЗАЛИШАВШИ РЕЧІ..
ДІТЕЙ НЕ БУЛО..КОТИК ЗАЛИШИВСЬ..
ТА НОУТБУК..З "ФЕЙЗБУКОМ" КОЖЕН ВЕЧІР..
ПІВРОКУ ВЖЕ ДОДОМУ ПОСПІШАВ,
ПІСЛЯ РОБОТИ ДО КЛАВІАТУРИ,
ТАКОГО САМ ВІД СЕБЕ НЕ ЧЕКАВ,
ЩО МОЖУТЬ ПОЛОНИТЬ ЙОГО АМУРИ..
ТА ЗНЕЮ ЛЕГКО ТАК БУЛО ЙОМУ,
РІДНІШОЇ НЕМА, ЙОМУ ЗДАВАЛОСЬ..
І ЩО З ТОГО, В ЛУГАНСЬКУ ЧИ В КРИМУ?..
І ЩО З ТОГО, ЩО ЩЕ НЕ ЗУСТРІЧАЛИСЬ?..
-
Она могла часами напролёт
С ним говорить о всём, что наболело.
Доверилась душе. Душа не врёт.
И сердце к ноутбуку прикипело.
И самые неловкие места,
И самые интимные настолько
С ним так легко давались неспроста,
Хоть западенец, а она с востока.
И вот договорились, что зимой
Она приедет в горы покататься,
Но что-то вдруг случилось со страной...
Их связи суждено в сети прерваться.
-
ВСЕ РАПТОМ ОБIРВАЛОСЬ НАЧЕ СОН.
ПРИЙШОВ "МАЙДАН"..КРАIНА ЗАКИПIЛА..
ПОЛИЛАСЬ У СТОЛИЦI ПЕРША КРОВ,
ЙОГО ТОВАРИШIВ..ТЕРПIТЬ НЕ СИЛА.
А ТУТ-ВIЙНА..IЗ ПОЗИВНИМ "МЕХАНIК",
ВIН ВЖЕ НА СХIД КОЛОНОЮ IДЕ..
ТА ВСI ЦI ДНI, ДУМКИ НЕМОВ В ТУМАНI..
ДУМКИ ПРО НЕЇ:ЯК ТИ МИЛА?ДЕ?
-
И вдруг она, живя в своей стране,
Врагом ей стала. Как и все, кто рядом.
Ведь мы давно забыли о войне,
А с неба сыплют бомбы и снаряды.
Да что там...Обезумели настолько!!
Здесь старики и дети по подвалам
Без света, хлеба, прячась от осколков.
В дыму, в крови...Но смерти всё же мало!
Вся в камуфляже, сумка и тэ-тэ.
Латает раны рваные ребятам.
Мелькают лица молодых...Не те...
А мысли все: ну, где ты, милый? Как там?
-
КОЛОНА З НИМ НА СХОДІ ВЖЕ ДАВНО.
АЕРОПОРТ ЛУГАНСЬКИЙ МАВ ТРИМАТИ,
ВСІ, ХТО ШУКАЄ ПЕКЛО - ОСЬ ВОНО! :
СНАРЯДИ... МІНИ... ЧЕРГИ АВТОМАТУ.
БАЖАННЯ ЖИТИ, З ЛЮТТЮ ПОПОЛАМ,
ВГРИЗАЛОСЬ В ЗЕМЛЮ ЛЕМІШЕМ ЛОПАТИ,
ТУТ ВЖЕ НЕ ДО ДУШЕВНИХ МИЛИХ ДРАМ,
ПЛЕЧЕ ТОВАРИША.. "АК"... НАКАЗ КОМБАТА.
ВІДБИЛИ ТРИ АТАКИ УНОЧІ,
"СЕПАРАТИСТИ" ЗОВСІМ ЗНАХАБНІЛИ,
ЗАСІВ ОСКОЛОК В ПРАВОМУ ПЛЕЧІ.
ТОВАРИШІ ЗАМІТНО ПОРІДІЛИ.
-
Сегодня бой особо затяжной:
Под аэропортом "укропов" банда,
Пожара копоть, дым, снарядов вой,
Весь бело-черный маскхалат как панда.
На линии огня - бойцов гора,
Попробуй, разбери, кто мёртв, кто ранен.
Промокшая, в снегу ещё с утра.
За что нам это горе? Знаем сами?
Ползла, пригнувшись, вон к тому бойцу,
Что час уж матерится, в ногу ранен,
И капли пота с грязью по лицу.
Привычный макияж на поле брани...
-
СЬОГОДНІ І ЙОМУ НЕ ПОВЕЗЛО:
ІЗ БОЄМ ПОБРАТИМИ ВІДСТУПИЛИ,
ЙОГО, З ПРОСТРЕЛЕМИМ КОЛІНОМ, ЯК НА ЗЛО,
МІЖ ТРУПІВ ТАМ НА ПОЛІ ЗАЛИШИЛИ..
СПРИТОМНІВ ВЖЕ, КОЛИ ОСКОЛКІВ ШКВАЛ,
КІЛОМЕТРА НА ДВА АЖ ВІДКОТИВСЯ..
СВОІ... ЧУЖІ...ЛЕЖИТЬ СМЕРТЕЛЬНИЙ ВАЛ.
ВОРОЖИЙ МАСХАЛАТ ЗАШЕВЕЛИВСЯ.
З ОСТАННІХ СИЛ СТИСНУВ СВІЙ "АКаеМ",
ПОГЛАДИВ ТИХО ПАЛЬЦЯМИ ГРАНАТУ,
-НУ ЩО Ж ДАВАЙ, ПОВЗИ, НЕМА ПРОБЛЕМ,
Й ПОЧАВ УГОЛОС МАТЮКИ ГОРЛАТИ.
-
Она к нему тихонечко ползла:
- Щас помогу, да что же ты орешь?
(Ведь снайпера - подняться не могла)
- Ну ничего - орешь, значит живешь
Вдруг, дуло автомата ей в висок:
-Ну что?- услышала, - Приветик, сепарок!
Вдохнув морозный воздух во всю грудь,
И смерти посмотреть решив в глаза,
Мотнула голову пилоточку смахнуть.
По снегу, как огонь, её коса...
-
ОТ ВІН ПІДНЯВ ВЖЕ БУЛО АВТОМАТ,
АЛЕ ЗУСТРІВ ЇЇ БЛАКИТНІ ОЧІ,
ЯК ВІД ВОГНЮ ВІДСІПНУЛО НАЗАД,
РУДЕ ВОЛОССЯ ЛАГІДНЕ ДІВОЧЕ.
ЦІ ОЧІ ВІН БИ З ТИСЯЧІ ВПІЗНАВ:
ГОДИНАМИ ВДИВЛЯВСЯ В НИХ-І МАЄШ,
ВІН МАЛО ЇХ ТЕПЕР НЕ РОЗСТРІЛЯВ:
- О, БОЖЕ, ТИ ЗА ЩО НАС ТАК КАРАЄШ?
У БІК ВІДКИНУВ ЗБРОЮ З ЛЮТТЮ ВІН,
ЛИЦЕ ЗАКРИВ ЛОДОНЯМИ БРУДНИМИ,
І ЗАРИДАВ, ВПАВ ДО ІІ КОЛІН:
-ПРОСТІТЬ УСІ, ЩО ВМЕРЛИ МОЛОДИМИ!!!
-
Её рыдания ветер раздавал
На поле боя мёртвым, как спасенье.
И он в её объятьях завывал,
Как волк-подранок, жаждущий отмщения.
Теперь куда? Ведь ей нельзя к своим,
Его ведь тоже вряд ли ждут обратно.
И их любовь, как вечный пилигрим,
Обречена скитаться безвозвратно.
-
ОПЕРШИСЬ НА ДIВОЧЕЄ ПЛЕЧЕ,
РЫДАЯ ПОБРЕЛИ ВДВОЕМ НЕ ПРЯЧАСЬ,
ШУКАТИ СВIТ, ДЕ ЯК РIКА ТЕЧЕ,
И ЛЬЕТСЯ ЧЕРЕЗ КРАЙ И ИХ УДАЧА.
ВОНИ МОЛИЛИ В БОГА ЛИШ ОДНЕ:
ЧТОБ СКОЛЬКО НЕ ОСТАЛОСЬ ИМ ИХ ПЕСНИ,
НЕХАЙ ВIН ДАЛI РАЗОМ ЇХ ВЕДЕ,
ПУСТЬ К ПРОПАСТИ, НО ЛИШЬ БЫ ТОЛЬКО ВМЕСТЕ...
25.03.2015
